Правила правопису: Орфограми
Правопис ненаголошених е, и, о
1. У коренях слів пишуться букви е, и, о, якщо вони відповідають звукам [е], [и], [о] під наголосом у споріднених словах чи в інших формах слів: весло – весла, живе – жити, розумний – розум.
2. Є слова, в яких перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], [о] неможливо, тому їхнє написання при потребі уточнюється за словником: орден, кишеня, Колумбія тощо.
3. Буква и пишеться:
а) у суфіксах -ив-, -ичок-, -ик-, -ин-, -иц-, -ичк-: печиво, кошик,
кошичок, березина, телиця, вуличка;
б) у групах -ри-, -піл-: бриніти, глитати.
4. Буква е пишеться:
а) у групі -єре-, -еле-: берег, шелест, зелень;
б) у суфіксах -єн-, -єнк-, -еньк-, -ер-, -есеньк-, -ечк-, -ец-, -тель-:
маленький, трошечки, доленька, травень, вихованець тощо;
в) коли е при зміні слова випадає: рівень – рівня, кінець – кінця.
5. У частині слів давній звук [о] перед складом з ненаго-
лошеним [а] зберігається: гончар, собака, козак, лопата, солдат,
товар, корявий, поганий, а також у словах богатир (велетень),
монастир.
1. Після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: б’ю, п’ю, в’ю, м’яч,
верф’ю.
2. Після р у кінці складу: пір’я, матір’ю, надвечір’я, межгір’я.
3. Після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’янівка.
4. Після префіксів: об’ява, роз’їзд, возз’єднання, пів’яблука.
5. На межі частин складних слів: трьох’ярусний.
6. У словах іншомовного походження після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к,х: інтерв’ю,п’єса,верф’ю,п’єдестал,прем’єра.
7. Після р у кінці складу в словах іншомовного походження: бар’єр, Лур’є, кар’єр.
8. Після скорочених часток у прізвищах іншомовного походження: Жанна д’Арк, ОТенрі.
Апостроф не пишеться:
1. У словах святкувати, цвях, тьмяний, духмяний, медвяний, свято,
але верб’я, черв’як, перм’як.
2. Після р, що позначає м’який приголосний: буря, рядок, рюкзак, Рязань.
3. Після букв, що позначають губні приголосні та р перед йо: Воробйов, Муравйов, курйоз.
4. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х перед наступними я, ю, є в словах іншомовного походження: бюлетень, пюре, Гюго.
5. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед коренем, що починається з голосного: безіменний, дезінфекція.
Вживання м’якого знака на письмі
М’який знак пишеться:
1. У кінці та в середині слова для позначення м’яких приголосних [Д’]. [т’1. [з’], [С], [ ” ‘], [ц’], [л’], [н’]: молодь, вишень, знань, сердець, осель, горить, колись, біль, сядьте, більше, зненацька, цього, трьох, сьогодні.
2. У суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, -зькість-, -иськ-, -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: сільський, близький, людський, військо, близько, хвацько, тоненько, чорнісінький, малюсінький.
3. Після л Перед наступною літерою на позначення приголосного (крім л): крильце, їдальня, дальній.
4. У суфіксах -альник-, -ельник-, -ильник-, -ільник-, -альн-, -ельн-, -ильн-, -альність: купальник, будівельник, коптильник, тональність.
5. У сполученнях -ньк-, -льк- і похідних від них -ньц-, -ньч-, -льц-, -льч-: ненька – неньці, неньчин; лялька – ляльці, ляльчин.
М’який знак не пишеться:
1. Після букв, що позначають губні приголосні: [б], [п], [в], [м],
[ф]: дріб, короп, кров, верф.
2. Після шиплячих [ж], [ч], [ш], [шч]: наріжте, ківш, дишеш.
3. Після р: базар, байкар, Харків.
4. У кінці окремих слів після ц: палац, бац, буц, клац.
5. Між літерами, що позначають м’які приголосні: після, старість, але різьба, тьмяний.
6. Після н, д перед суфіксами -ченк-, -чук-, -чишин-: Грінченко, Романчук, Іванишин.
7. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, порский, плаский (плоский), різкий. Сполучення -зк-, -ск- у них не є суфіксами.
8. У суфіксах -алн-, -илн-: ципілно, держално, пужално. Проте у зменшених формах м’який знак пишеться: держальце, пу-жальце.
9. У сполученні -лк- та в похідних від нього -лц-, -лч
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!
Правила правопису: Орфограми
Источник статьи: http://ukrtvory.ru/pravila-pravopisu-orfogrami.html
25 Слов на украинском языке с орфограммами, словарный диктант короче:D
М»язи, бур»ян (орфограма апостроф), Іван Петрович (орф. велика літера в назві людей), Велика Ведмедиця (астрономічна назва, орф. велика літера), Сірко (клички, орф. велика літера), здоровенний, численний (подвоєння), почуття, відкриття (подовження), цвях (орф. пишеться без апострофа), район (орф. вживання йо, в середині слова після голосного), льон (орф. ьо), городина, морозиво ( орф. написання и у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о)), премудрий, предобрий ( у префіксі пре- з буквою е, який має значення «дуже»), бриніти, гриміти (у відкритих складах -ри-, -ли- у словах), Олена, свято, пір»я, кур»єр, прегарний, оголошення, рішення, значення( іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), — ечк(а)).
Если ответ по предмету Українська мова отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Источник статьи: http://zubrit.com/ukrainsyka_mova/zu257974.html
Орфографія
Орфографія (від грецьких orthos — правильний і grapho — пишу) — це система загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови і розділ мовознавства, який вивчає правопис слів. Українська орфографія вивчає правила написання значущих частин слова, вживання великої букви, правила переносу слів з рядка в рядок, правила написання слів разом, окремо і через дефіс.
Орфограма. Орфографічне правило
Слово орфограма походить від грецьких orthos — правильний і gramma — буква.
Орфограмою називається правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли варіантів немає і слова пишуться так, як чуються, наприклад: хата, рік, вікно, брат. Проте в багатьох випадках людині доводиться вибирати один із можливих варіантів. Наприклад, у слові живуть другий звук вимовляється нечітко — наближено до и: [жеивут’] або [жиевут’]. У таких випадках той, хто пише, повинен звернутися до правила написання: щоб знати, яку букву писати (е чи и) в ненаголошеному складі, треба слово змінити так, щоб ненаголошений звук був під наголосом: живуть — жити.
Орфографічним називається правило, яке необхідно застосувати до тієї чи іншої орфограми на основі її відмінних ознак.
Апостроф
Українська мова має специфічний знак — апостроф (‘). Він використовується для переданих твердої, роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: пам ‘ять, п’ятниця, сім ‘я, б’є, в’юн.
В іншомовних словах апостроф ставиться в таких самих позиціях, як і в українських словах. Різниця в тому, що апостроф ставиться перед я, ю, є, ї не тільки після губних і р, а й після шиплячих та задньоязикових, якщо вони вимовляються твердо й після них чується звук [й]: прем ‘єра, об’єкт, бар ‘єр, Х’юстон, ін ‘єкція, кон ‘юнктура, п’єдестал, В’єтнам, к’ят, п ‘я.
Апостроф не ставиться в іншомовних словах, якщо я, ю, є, ї передають м’якість попереднього приголосного, не чується звук [й] і відповідно вимова є не роздільною, а плавною: бюро, манікюр, рюкзак, гравюра, бюджет, бювар, мюзет, Мюнхен, мюзикл, кюбель, кювеляж.
Вживання м’якого знака на письмі
М’якість приголосних звуків в українській мові передається: спеціальною буквою (ь — м’яким знаком); буквами я, ю, є, перший звуковий елемент [й] яких пом’якшує попередній приголосний: доля, любов; наступним голосним звуком [і]: місяць, вітряк, кінь.
М’який знак пишеться:
- 1) після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: тінь, день, біль, мазь, увесь, станьте, міць, мідь, молодість;
- 2) після м’яких приголосних перед о: літнього, осіннього, сьогодні, трьох, чотирьох;
- 3) у суфіксах -ський, -цький, -ськість, -зькість, -цькість, -ськи, -зьки, -цьки:
український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, київський, криворізький, людськість, по-болгарськи, по-німецьки;
- 4) у суфіксах -еньк, -оньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: легенько, біленький, дитинонька, гарнесенький, малюсінький;
- 5) після м’якого звука [л] перед наступним м’яким: учительський, стільця, пальці, їдальня, читальня;
Увага! Щоб перевірити м’який чи твердий у слові звук [л], поставте слово в називному відмінку однини: спілка — спілці, полька — польці;
- 6) у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: сердець, робітниць, учениць, творінь;
- 7) у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь; станьте, виносьте, виходьте; пишіть, кажіть, робіть;
- 8) у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, читають, пишуть, думають, складають, готують.
М’який знак не пишеться:
- 1) після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, кров, любов, сім, вісім, ніж, ніч, піч, ідеш;
- 2) після р у кінці складу: кобзар, товар, писар, Харків (виняток Горький), вір -вірте;
- 3) між приголосними, якщо перший пом’якшується під впливом другого: сонця, радість, якість, кінця, сміх, щастя;
- 4) після н перед ж, ч, ш9 щ. тонший, менший, інший, кінчик.
Увага! Ніколи м’який знак не пишеться після 13 букв (6 л, в, м, ф (ж, ч, ш, Щ (*» г, к, де), бо цими буквами позначаються тільки тверді приголосні звуки, які можуть пом’якшуватися у позиції перед [і].
Источник статьи: http://pidru4niki.com/68654/dokumentoznavstvo/orfografiya