Наголоси у словах в українській мові — ДИКТОРЫ.com
Наголоси в укра їнс ькій мові. Слова з подвійним наголосом, прикла ди . Як правильно ставити наголос.
В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наго л ошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наго ло с називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголо ше ний склад виділяється насамперед більшою си лою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Поді бн им способом виділяється наголошен и й склад у російській, білоруській, польській, чес ьк ій, болгарській, німецькій, французькій м ова х, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мов і наголос порівняно слабкий. Наголошений скл ад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він м ал о зосереджує на собі видихової енергії, а тому її ви ст ачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголо ше них складах.
Наголос в багатьох мовах за кр іплений за певним складом чи морфологічним ко м понентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. На пр иклад, у французькій, вірменській, тур е цькій мовах він падає на останній склад слова. У п оль ській — на передостанній. Переважно на д р угому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і рум ун ській мовах. Перший склад слова наго ло шується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, но рв езькій, датській, голландській. Здебільшого на пе рший склад припадає наголос також в англійській мові. У нім ецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в ро сійській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він мо же падати в різних словах на будь-як ий склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, відн ес тИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, роз п овіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати с ам е це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пер ес уватися з одного складу на інший у різних фор ма х слова, наприклад: веснА — вЕсни, кнИжка — кн иж кИ, землЯ — зЕмлю, дЕрево — дерЕва, вікнО — вІкна, ро бі тнИк — робітникА .
Наголос в українс ькі й мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх фо рм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне з нач ення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зА хват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лік Ар ський, понЯтий і понятИй, похІдний і похі днИ й, склАдний і складнИй та інших.
Однак різномісність і рух ом ість наголосу не означає його довільності. Він під по рядкований певним закономірностям. В українс ь кій мові вже склалася стала система наго ло шування. Основу її становлять середньонаддніп р янські говори південно-східного наріччя. Наголос багатьох іменників жін оч ого роду з суфіксом -к(а) у формах множини пер ех одить на закінчення: гОлка — голкИ, кАчка — качкИ, лО ж ка — ложкИ, мИска — мискИ, лАстівка — ластівкИ . Н аг олошування у множині: гОлки, мИски, учИтел ьки , копІйки , характерне для північного наріччя, є відст у пом від літературної норми.
Ненаголошувані одн о складові слова, що прилучаються до наступного сл ов а: за п’Ять, не Я, називаються проклітиками, а ті, що при л ягають до попереднього слова: знАв би, стАнь-н о, тАк-то — енклітиками. В українській мові рі д кі випадки, коли службове слово приймає на себе наголос, з али шаючи самостійне без наголосу: раз пО раз, н А ніч, зО два . Службові слова, в яких є два і біл ь ше складів, мають свій наголос. Вираз ни й він у частках: хібА, невжЕ, наврЯд, мовлЯв, егЕж, а вж Еж, отО, якрАз, бодАй . Також у сполучниках: за т Е, протЕ, однАк, якщО, якбИ, немОв, нехАй . Одн а к у пришвидшеному темпі мовлення сполучники або, а д же, але, ані, аніж виступають лише з побічним нагол о сом, який переходить на початковий склад.
Виразний наголос і в прийменниках, співв ід носних з іменниками та прислівниками: кінЕць, шл ях Ом; кругОм, навкОло, ок рУг , повЕрх, поперЕк, услІд, уподОвж. Проте деякі двоскл а дові такі прийменники, зокрема коло, перед, проти, позад, вис ту пають із слабким наголосом: кОло хАти, пО за д ньОго . Прийменн ик и біля, задля, замість, з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-проміж, із-за, окрім, опріч, поза, поміж, понад, попід, попри, проміж, ради, серед, через, щ одо, побіля, насеред, посеред , що тісно приєднуються до повнозначних слів, мають на со бі лише побічний наголос, який завжди падає на перший склад: Із-за лІсу, пОсеред хАти.
Складні й складноскорочені слова м ож уть мати два наголоси — основний і побічний. Пос лі довно виступають з такими двома наголосами сл о ва, в яких один з компонентів чітко виділя єт ься своїм значенням і здебільшого може бути самостійним с лов ом: а втопАрк, а гротЕхніка, в о досхОвище, зв і роф Ер ма, з е млевлАсник, н о воОбраний, п а р от вОрення, т е рмоЯдерний, тр а восУміш; баг а тознАчний, дал е к ос Яжний; аг і ткампАнія, м е теостАнція.
Побічний наголос у та ких словах стоїть перед основним. Чим більше віддале ни й основний наголос від побічного, тим виразніший ост ан ній: а втоцистЕрна, а гробіолОгія, в о допос та чАння, з е млеволодІння, п а ротурбІна, т е рмодинАміка, т р а вокосАрка . Дуже виразний побі чни й наголос у складному слові, обидві частини якого ви діл яються своїм значенням: вел и копанЕльний, мот о ро буд увАння, нар о дногосподАрський, п’ятс о ткіломе т рОвий, сер е дньомІсячний. У складних словах з трьом а основами може бути три наголоси — осно вн ий і два побічних: н а фтог а зопровІд, св і тлов о долікАрня. Без побічного наголосу вист уп ають складні слова, компоненти яких не сприй ма ються як самостійні: звіролОв, вододІл, землемІр, новос Іл ля, пароплАв, мовознАвство, білобрИсий, д о вгочАсний, чорнобрИвий .
Побічний наголос маю т ь також такі прості слова: з префіксом най-: н а ймолО дш ий, н а йповАжаніший ; з префіксами що-, як-, котрі пі дс илюють значення форми найвищого ступеня: щ о наймЕн ш ий, я кнайкрАщий ; з префіксами іншомовного по ход ження анти-, де-, дез-, дис-, екстра-, квазі-, контр-, псевдо-, ре-, супер-, транс-, ультра-, що приєднуються, як прави ло , до слів із сам ос тійним значенням: а нтитІло, д е кваліфікАція, д е зинформАція, д и сгарм Оні я, е кстраклАс, кв а зівчЕний, к о нт рманЕвр, пс е вдовчЕння, р е транслЯція, с у пертАнкер, тр а нсарктИчний, у льтразвУк.
За цієї ж умови приймають на себе побічний наголос і префікси навколо-, перед-, після-, поза-, понад-, проти-, через-, без-, між-, над-, не-, але у випадках, коли осн ов ний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побіч но го: навк о лопланЕтний, п е редпосівнИй, п і сляжовтнЕвий, п о закоренЕвий, п о наднормОвий, пр о типожЕжний, ч е резрядк Ов ий, б е ззаперЕчний, м і жвидовИй, н а днорматИвний, н е обгрунтОваний. Префікс пере- прийм ає виразний побічний акцент тоді, коли основний наголос стоїть через три склади від початкового: п е ребудувАти, п е реговорИти, п е реквалі фі кАція . У прискореному темпі мовлення по б ічний наголос пересувається на початковий склад: е лектроенЕргія, н а вколопланЕтний, в е ли ко панЕльний.
Більшість простих самостійних слів в и ступає з одним наголосом: головА, вИсоко, задовОлений, винагорОджувати. Проте в уповільненому мовленні, голов ни м чином при виразному читанні поетичних творів по обидва боки наголош ен ого складу (не ближче ніж через склад) з’являються побічнонаголошені склади в усіх простих словах. Припадають вони на поча т ок і кінець слова: г о ловА, в и сокО, з а довОлен и й, в и нагорОджуват и . У по тоці мови побічний акцент падає на початок і кінець фоне ти чного слова: н а головІ, н е говорИв, вИслухав б и , вИ рі вняй ж е .
Источник статьи: http://diktory.com/nagolosy_u_slovakh.html
Подвоєння та подовження приголосних
Подвоєння приголосних при збігу їх
1. Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:
а) Префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява.
Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо;
б) Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);
в) Кореня або основи на —н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(і)й], -ник, -ниц(я): вина — безвинний, день – денний, закон — законний, кінь – кінний, причина — причинний, осінь — осінній, ранок — ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;
г) Основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.
-ЕНН(ИЙ), -АНН(ИЙ)
2. Буквосполучення —нн- пишеться:
а) У збільшувально-підсилювальному суфіксі —енн(ий): здоровенний, силенний, численний.
б) У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
в) У прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Буквосполучення —нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.
Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений), печений (пор. печений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.
Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися — прикметник) і здійснений (який здійснився — дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.
3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.
Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І
4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:
а) Перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя, життю, у житті; мотуззя, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля — гіллястий, гіллячка; життя — життєвий (і життьовий), життєпис та ін. Але: знань, знарядь, піддаш, сторіч, угідь.
Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття — відкриттів, почуття — почуттів.
б) Перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.
в) Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь —молоддю, мить — миттю, мазь — маззю, вісь — віссю, міць — міццю, сіль — сіллю, тінь — тінню, подорож — подорожжю, ніч — ніччю, розкіш — розкішшю.
Але: молодість — молодістю, повість — повістю, кров — кров’ю, матір — матір’ю, пригорщ – пригорщю. В називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч – на письмі щ), губний або р.
г) Перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;
д) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю та ін.
Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє та ін.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Источник статьи: http://ukrainskamova.com/publ/ukrajinskij_pravopis_2007/pravopis_osnovi_slova/podvoennja_ta_podovzhennja_prigolosnikh/12-1-0-309